Забытый язык
Эрих Фромм – крупнейший мыслитель ХХ века, один из великой когорты «философов от психологии» и духовный лидер Франкфуртской социологической школы.
Труды Эриха Фромма актуальны всегда, ибо основной темой его исследований было раскрытие человеческой сущности как реализации продуктивного, жизнетворческого начала.
Подробно »
Чёрт в ратуше
В сонном, скучном, голландском городке Вондервоттеймиттисе, жители которого только и делают, что с чувством собственного достоинства курят трубки, квасят капусту и гордятся своими часами, полагая, что любые изменения в жизни вредны, а за пригородными холмами ничего нет, появился странный субъект, маленького роста, в щеголеватом наряде. За пару минут до полудня он вихляющей походкой, скаля зубы и играя что-то невообразимое на огромной скрипке, спустился с холмов, направился прямиком на городскую площадь, залез на башню, отколошматил смотрителя и сделал с городскими часами что-то такое, после чего они стали бить в полдень тринадцать раз. Жизнь городка была настолько подчинена распорядку, что вслед за главными часами «лишний» час отбили все часы в городе, за этот час успели прогореть все трубки горожан, перепреть заквашенная капуста, дети проголодаться. Довершили поднятый переполох кошки и свиньи, устроившие страшный кавардак на улицах города. И всё из-за одного пришельца, которого теперь никак не могут прогнать с колокольни.
Подробно »
Лебединая стая
progenes.livejournal.com пишет:
"Не пройшло і 40 років, як я "відкрила" для себе Василя Земляка. Потрапив від до рук зненацька. Про такі випадки кажуть, що книжка мене знайшла сама.
По книжці знято фільм "Вавілон ХХ", але це і так всі знають. Фільм дивилась давно, але мова не про фільм, а про книжку. Перша частина бездоганна взагалі. Зараз так не пишуть. Багата мова, парадоксальні фрази, шикарні картини, об"ємні персонажі. Нічого лишнього, як вірш. Про персонажі додам ще одне слово: навіть останній мерзотник все одно не позбавлений симпатичних рис. Земляку вдалось навіть утриматись від спокуси намалювати ідеально позитивного героя - навіть той має якісь цілком людські вади (це я про козла Фабіяна). Вірю.
Коли починається друга частина, насичена ідеологією, то роман стає трохи нерівномірний і рваний, але все одно не втрачає гармонії. Хоча вже після поетичної смерті козла на гойдалці я нічого несподіваного не очікувала. Село живе і дихає, любить і блудить, ненавидить і прощає. Як не дивно, в пасторальних сценах жодного нав"язливого кіча і дешевої містики. Красота!
Книжка для повільного вдумливого читача. Такий собі Маркес за стилем і Платонов за змістом. Гуманний екзистенціалізм. "
Подробно »
